Урочисте відкриття нового відділення світової лемківської діаспори імені Юліяна Тарновича відбулося 20 червня.

Першими експонатами новоствореного відділення, які вже зайняли особливе місце у фондовій збірці музею, стали розкішні картини відомих лемківських художників, унікальні предмети домашнього вжитку, автентичний одяг, передані музеєм лемківської спадщини імені Юліяна Тарновича (м.Торонто, Канада), розповіли у музеї.

Загалом це 283 музейні предмети, серед яких, насамперед, картини самого Юліана Тарновича, а також – Омеляна Мазурика, Дмитра Солинка, Семена Мадзеляна, Петра Лопати та інших всесвітньо відомих митців лемківського походження.

Під час урочистостей лунали вітання від Надзвичайного і Повноважного Посла Канади в Україні Наталки Цмось, голови Світової Федерації Українських Лемківських Об'єднань Марка Гованського (США), голови Організації Оборони Лемківщини в США Андрія Хомика, місцевої влади та багатьох інших.

«Невеликий, але дружній колектив закладу доклав чимало зусиль для того, щоб захід пройшов на високому рівні, і це дійсно вдалося. Радіємо, що фондову збірку музею поповнять також роботи відомого різьбяра Івана Максимовича, передані музею його сином, геніальним етнографом і мистецтвознавцем Ладиком Максимовичем. Маємо велику надію, що все ж таки ми добудуємо нове приміщення музею і всі ці експонати займуть гідне місце в його експозиції», – зазначила директорка музею Віра Дудар.

Нагадаємо, Юліян Тарнович (псевд. Юліян Бескид) (2 січня 1903 – 28 вересня 1977) – український громадський діяч, журналіст, публіцист і письменник, визначний історик, етнограф і маляр, редактор та видавець багатьох своїх публіцистичних праць, які торкаються виключно Лемківщини, її побуту, звичаїв, традиції, історії та її народу. Народився у селі Ростайному (нині Розстайне Ясельського повіту Підкарпатського воєводства) на Західній Лемківщині неподалік Дуклі, у родині парафіяльного священика Стефана Кот-Тарновича.

У 1921 р. у Львові записується в Український підпільний університет і вчиться до 1924 року. Навчаючись у Львові, стає членом Української військової організації (УВО). Після закінчення юридичного факультету в 1928 р. повертається в Тарнавку, одружується з селянською дівчиною Анною Лазенгою в сусідньому селі Синява біля Риманова, де будує хату з наміром займатися сільським господарством.

У 1928 р. почав дописувати до студентських підпільних видань, таких як «Неділя» і «Бескид». У 1929-1932 р. навчається у Торговельній академії у Львові. Уже в 1930 р. з’являються на сторінках майже усіх українських часописів у Львові його нариси, новели, оповідання та статті переважно на економічні та господарські теми. 1933 р. вступає на філософський факультет Львівського університету, де навчається до кінця 1935 р. В 1935 р. стає співробітником Наукового товариства ім. Тараса Шевченка.

У 1934 р. старанням Лемківської комісії при Товаристві «Просвіта» у видавництві «Українська преса» Івана Тиктора формується редакційна колегія часопису «Наш лемко», Тарнович стає його редактором. «Нашому лемкові» надає український патріотичний характер (на противагу видаваній у Криниці русофільській газеті «Лемко») і редагує його до вибуху війни в 1939 р. Одночасно засновує «Бібліотеку Лемківщини», в якій було надруковано сім його книжок. Писав тоді під псевдонімами: Юліан Бескид, Юрій Землян і Осип Журба. За переконання і активну патріотичну діяльність на Лемківщині його постійно переслідувала поліція, а згодом він був ув'язнений і тривалий час просидів у Березі Картузькій.

У квітні 1940 р. Юліан Тарнович виїжджає до Кракова, там же редагує «Народну бібліотеку», в якій було надруковано його дев'ять книжок про Лемківщину. Між ними «20 років неволі Лемківщини під польським ярмом» та «Матеріальна культура Лемківщини». Тут також почав редагувати тижневик «Краківські вісті». У 1941 р. після вибуху Німецько-радянської війни повертається до Львова, де редагує шість тижневиків: «Рідна земля», «Станіславські вісті», «Тернопільський голос», «Воля Покуття», «Стрийський голос» і «Голос Підкарпаття». Пише літературні нариси і новели для щоденника «Львівські вісті».

У 1942-1946 роках написав понад 500 літературних творів, з яких частина друкувалася німецькою мовою. За одну тільки книжку «Ілюстрована історія Лемківщини» йому місця на рідній землі вже не було. І він, залишаючи в Синяві родину, змушений був податися на еміграцію.

У 1944 р. Юліан Тарнович опиняється у Празі, згодом у Відні, Мюнхені та Реґенсбурзі, де в 1946 р. засновує часопис «Українське Слово» і розбудовує велику друкарню, в якій видано понад 350 тисяч аркушів українських літературних творів, а також друковано матеріали і підручники для українських шкіл та тисячі особистих документів.

У 1948 р. Тарнович переїжджає у Торонто в Канаді. Тут він у співпраці з владикою Борецьким починає видавати католицький часопис «Наша мета» і редагує перший Шематизм Торонтонської єпархії. Редактор газети «Лемківщина» (1950-1953), «Український робітник» (1950—1955), у 1965-1970 рр. - «Лемківські вісті», видавець і співредактор газети «Мета» (1960-1970-ті pp.) та ін. Видав ряд календарів: у 1939 р. – «Лемківський календар», в 1941 р. – «Календар Українського Видавництва», у 1947 р. – «Календар українського слова».

У 1965–1970 рр. зредагував і видав 5 календарів «Лемківських вістей». Під його наглядом вийшла друком епохальна праця д-ра Пастернака «Археологія України», д-ра Тисовського «Життя в Пласті» та Л. Мосендза «Останний пророк».

У 1964 р. видав великий альманах «У Христовім винограднику» і «Чверть століття на владичному престолі». Любив малювати і намалював олією біля трьохсот чудових лемківських церков, що зберігаються в музеї його імені в Торонто, яким опікується Максим Маслей.