За словами молодої літераторки, «Теплі історії…» якої здобули велику популярність серед українських читачів, в літературу вона прийшла, як і деякі інші письменники, завдячуючи перекладацькій діяльності.
— Перед тим, як вийшли у світ перші мої авторські книжки, я вчилася добре писати, займаючись перекладом інших письменників. У 18 років переклала першу книжку з англійської мови та почала співпрацювати з видавцями. Перекладала, вчилася, тренувалася не тільки на творах, які імпонували, але й на тих, що не подобалися. Тому що 10 років тому на книжковому ринку видавці пропонували переважно книги, які читач міг собі матеріально дозволити. Хоч у ті часи не від усієї роботи я отримувала задоволення, проте це була перша моя сходинка до літератури, до того, чим займаюся зараз, — поділилася Надійка Гербіш.
Письменниця підмітила, що перекладати твори саме з англійської мови розпочала завдяки матері – викладачці англійської в українському виші. Хоча мама Надійки Гербіш була часто заклопотаною жінкою й не мала достатньо часу, щоб навчати доньку іноземної, вона познайомила дівчинку зі світом перекладів.
Надійка Гербіш розповіла, що бажання «відчувати» слово прийшло до неї не тільки від матусі, але й від величезної кількості книжок в батьківському домі, які навіть спалювали.
— Пам’ятаю, як мій дідусь спалював у грубці багацько неприйнятних йому книжок. Дід раніше працював вчителем, тож в радянські часи його змушували купувати багато «нетерпимих» книг. Коли ж українці дочекалися Незалежності, він гордо позбувався усіх книжок, з якими був незгідний. Тим не менш книжкове оточення, улюблені автори з раннього віку тільки розвивали у мені тягу до читання, — розповіла перекладачка.
Дівчина зауважила, що кожен текст, яке виходить з-під її пера, Надійка пропускає крізь себе, наче через м’ясорубку. Та, попри переконання багатьох прихильників творчості Надійки Гербіш, не письменництво є головним пріоритет літераторки.
— Для мене передовсім життєвою перевагою є не робота, кар’єра, писанина, подорожі, а сім’я. Навіть колись один журналіст мене запитав: «Що тебе, Надійко, визначає, як особистість?» Він ще тоді здивувався, коли я відповіла, що мою мету, життєвий шлях, розвиток визначає родина. Справді, основне моє покликання – бути хорошою матір’ю, дружиною. Ці речі абсолютно не виключають того, що я розвиваюся, як професіоналка. Хоч мені доводиться багато часу приділяти своїй роботі (сім’ї все ж більше ), багато вчитися, думати про кар’єру, здійснювати робочі поїздки, моя родина завжди даруватиме наснагу, скерованість та 100-відсоткову віддачу, — зауважила письменниця.
Наостанок Надійка наголосила, що для того, аби чогось досягнути, не обов’язково бути сильною особистістю.
— Часто багато слабких особистостей отримують багато, а сильні – навпаки, не завжди дістають те, що хочуть. Зараз я не хочу «говорити» стереотипами, що жінці природно бути слабкою. Попри витримку, в кожної людини знайдуться певні слабкощі, які «промовляють» за нас навіть більше, аніж сильні сторони, — підмітила літераторка.
