—  Пане Галлію, мені частенько доводилося стикатися із людьми, які вважали, що секс є головною перевагою та сенсом стосунків. Чи погодитеся ви з тим?

—  Нехай людина поїла, поспала, зайнялася сексом, їй все одно чогось не вистачатиме. Як казав Толстой: «Трагедія постелі не буде вирішена ніколи». Це тому, що душевна гармонія досягається не тільки одним «ліжком», але й іншими речами: спілкуванням, самопізнанням, турботою, розумінням, творчістю, співтворчістю, місією, самореалізацією інтелектуальною, фізичною, душевною, духовною тощо. А коли люди зациклюються тільки на сексі – чекай трагедії. Рано чи пізно інтим починає набридати, а справжнє спілкування – ніколи не докучить.  І в молодості, і в старості, й навіть перед смертю слова й почуття залишатимуться рушійною силою партнерської любові. Навіть хочеться зацитувати текст зі Святого Писання: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог… 3 Ним повстало все, і ніщо, що повстало, не повстало без нього. У ньому було життя, і життя було світло людей… »

—  Пане Галлію, а на якому етапі взаємин партнерам доречно вступати у сексуальні відносини?

— Перший етап зародження взаємин між людьми розпочинається тоді, коли обидві людини подобаються одне одному. Людям приємно разом проводити час, розмовляти, тобто це період еротичних стосунків. Після певного етапу роботи еросу між людьми настає не тільки платонічне єднання душ, а виникає і єдність тіл. Такий період взаємин є цілком нормальним для половинок, бо це також певний вклад партнерів у скарбничку кохання. Так, секс – це більша повнота кохання. І хочемо ми цього чи ні, при сексуальних стосунках на рівні душі й при допомозі тіл зростає довіра між половинками. Визначити доречний етап вступання в інтимні стосунки, звичайно, не моя прерогатива (сміється). Це вирішують самі партнери. Однак існують і перевірені досвідом соціальні, духовні і юридичні орієнтири зрілості і відповідальності людей за прийняті життєві рішення. 

—  В мене для вас досить незвичне питання. Щастя людей, які належать до секс-меншин залежить від того, хто є її чи його сексуальним партнером?

— Якщо порушити питання про гомосексуальні пари або про лесбіянство, то  варто лише зауважити єдине! Бог і природа створили людей так, щоб між собою поєднувались пари протилежної статі. В дикій природі ми не спостерігаємо поєднання одностатевих партнерів. Однак людство вийшло за межі дикої природи, в тому числі і в своєму ставленні до сексуальності та її проявів. Щастя  людини, це теж досить не проста філософсько-буттєва категорія. Я не бачу прямої залежності між  щастям індивіда і секс-оріентацією. Однак зауважу, що якщо в одностатевих парах настає взаєморозуміння та гармонія без шкоди оточуючим, то  це справа їхнього вибору і їхньої відповідальності.

— Пане Галлію, в залежності від того, скільки особистість має сексуальних партнерів, на які категорії ви поділите людей?

— Є категорія людей, які почуваються вільними від «стрибків» уліво, вправо, адже їм потрібна для життя лише одна людина. Це так звані «однолюби». Такі особистості вільні не тільки від того, щоб завойовувати кожну чи кожного. Протягом життя вони підкорюють лише одного партнера, перебуваючи з ним у співтворчості та збагачуючи моральними якостями свою половинку. Такі люди називаються андрогенами, а я навіть можу назвати кілька з них. В андрогенної пари – два тіла, дві душі, але дух єдиний. Цими парами люди лише додають світла і любові до загальної скарбниці Всесвіту. Тільки є й інші типи людей - "багатолюби", які можуть мати багато сексуальних партнерів і продовжувати шукати нових супутників. Такі особистості через зміну партнерів намагаються також відшукати для себе єдину людину й досягнути з нею щастя.

—  Галлію Порфировичу, а хіба щастя людини вимірюється кількістю сексуальних партнерів?

—  На мою думку, від того, скільки в людини є сексуальних партнерів, не залежить міра щастя людини. Не можна стверджувати, що щасливішою є особистість, яка вступала в сексуальні відносини з багатьма компаньйонами, аніж та, яка мала мало супутників. Хоча мені частіше доводилося стикатися з людьми, які мали сексуальний досвід з великим числом партнерів, при цьому ці люди були надзвичайно розчаровані своїм життям і навіть деградували. Справа в тім, що практикуючи «спілкування  тіл»  вони так і не вийшли на рівень спілкування душ. Вони не   відкрили для себе наступну ступінь любові. Вони втратили  Віру і в  себе, в партнера і в прекрасне між людьми.

—  А яку відому постать, яка уславилася, як «ловелас», ви могли б зараз пригадати?

— Як приклад, героєм, який уславився любовними пригодами, був Джакомо Казанова. Тільки цей чоловік з усіма його відомими любовними авантюрами, не був досить щасливою людиною. Він страждав від того, що, помінявши безлічі жінок, не міг відшукати свою єдину половинку. От і люди, які часто вступають у нові стосунки, можуть бути внутрішньо дуже нещасливими. З іншої сторони, такі «ловеласи» не часто зізнаються собі в тому, що їх турбує або ж не розуміють, що штовхає їх до зміни партнерів. Тільки від себе втекти не вдається. І розчарованість, й душевна пустота поступово даються взнаки. 

—  Чи варто засуджувати тих людей, які в стосунках не зупиняються на одному чи кількох партнерах?

—  Звичайно, мати багатьох любовних супутників – не злочин, але й достоїнства в цьому немає ніякого. Як ми казали, людина змінює партнерів задля пошуку того єдиного. Тільки кращих результатів в такому шуканні досягає не той, хто «перебирає», а той, хто вміє вчасно зупинитися  і спитати себе: «Що я дійсно шукаю? « Чого я насправді прагну?» "Яка істинна потреба керує мною?" Справа в тім, що не лише заради сексу ми намагаємося об’єднатися з партнером. Бо  не «сексом єдиним» живе людина на землі. Направляє нас одне до одного щось все таки більше і глибше…Чи то прагнення до повноти і свободи, чи цепоклик із духовного космосу – клич любові.

—  Мені також доводилося зустрічатися з людьми, які хотіли чинити певний вплив на свою половинку? На вашу думку, наскільки позитивним, згубним може бути такий вплив на коханого чи кохану?

— Величезна помилка обох половинок у тому, що вони намагаються змінювати один одного. Для того, щоб перевтілювати когось, потрібно насамперед розпочати зміни з себе. Власну особистість не легко переінакшувати, але якщо людина має вагому мету, то особистість зробить усе задля зміни себе. Якщо, наприклад, головним маяком перемін є кохання, ти знайдеш будь-яке «як» заради цього великого почуття. Якщо ви плануєте чинити зміни заради власного «его», особистої правоти, образи (що кому очі заступає), то це лише свідчить про те, що особистість не надто дозріла до стосунків. Наприклад, якщо два крила лебедя – це партнери, а тулуб птахи – це кохання. Цінним є не сам тулуб, а розмах крил, які несуть це туловище. Якщо потрібно зменшити свої розмахування заради того, щоб не вбилося туловище, то обидва крила це зроблять. Нерозумно буде, якщо одне крило продовжить розмахи, а інше або припинить їх, або почне «керувати» іншим. З одним крилом летіти неможливо.

—  Можливо ви, як досвідчений психолог, скажете, що насправді в частих випадках стає причиною розриву відносин між партнерами? Як цьому запобігти?

— Почасти, після певного періоду стосунків, партнери розходяться, а любові начебто й не було. Це трапляється радше не через розбіжності в характерах особистостей, як часто прийнято вважати, а через те, що чоловік і жінка не шукали підходу одне до одного, не намагалися в певних питаннях зрозуміти партнера. Вони не змінювалися самі, не перемінювали підходи у стосунках. Могли хіба що змінювати сексуальні пози, тільки й це згодом набридало. А не намагалися дізнатися, що турбує, нехай, ту саму Анну? Чому вона буває злою, засмученою чи навіть пригніченою? Саме на основі намагання порозумітися, що йде від однієї половинки, та саморозвитку з боку іншої сторони між партнерами виникає взаєморозуміння – а звідти співпереживання, спільна турбота, взаємодопомога. Ми не сваримося, не обговорюємо поза очі, не клянемо, не звинувачуємо супутника чи супутницю, а починаємо його розуміти. Якщо коротко, то основною причиною  розриву стосунків є проста егоїстична установка партнерів: «Не дати, а отримати!»

—  Галлію Порфировичу, а які люди, на вашу думку, цілковито готові до партнерських відносин?

— Готовими вступати в партнерські відносини є насамперед ті люди, які фізіологічно дозріли до певних стосунків. Окрім цього, щоб перейняти всі підвалини й тонкощі взаємин, в чоловіка та жінки має бути й моральна, розумова зрілість. Для обох партнерів поради інших людей не є зайвими. Та, з іншого боку ніхто не прийме за вас остаточного рішення, до того ж, завжди потрібно остерігатися різнорідних спокус. Адже Господь Бог кожному з нас дав свободу вибору, проте відповідальність ми повинні мати свою.Основою  основ при вступі в стосунки  є розуміння  своєї відповідальності за прийняті  доленосні рішення. Це основна міра зрілості.

Спілкувалася Анна Семенків

Довідка: Дар тонко і нестандартно бачити світ, відчувати людей проявився у Галлія Кравчука з дитинства. Як каже пан Галлій, психологія – це як теоретична «платформа», на яку спираються знання юних років та життєвий досвід. Гени також «дали своє» – батько був мудрим і глибоким чоловіком. Мати мала дар відчувати наперед не тільки погоду, але й події. Бабуся розумілася в травах.

У Тернопіль Галлій Порфирович приїхав ще за часів СРСР на запрошення і почав працювати як тренер-педагог із волейболу команди «Надзбруччя». Працював директором ДЮСШ, дитячим тренером, головним тренером команди майстрів «Надзбруччя» і команди «Будівельник». Деякий час тренував молодь у Технічному коледжі, після чого присвятив себе психології.