Християни Східного обряду вшановують Усікновення глави Пророка, Предтечі та Хрестителя Господня Іоанна. День строгого посту та молитов.

В пам’ять про загиблих 11 вересня 2001 року в США відзначається День патріота і День молитви та пам’яті.

Події дня:

300 років тому (1714) Каталонія увійшла до складу Іспанії. Цей день відзначається як «День Каталонії», або ж «Діада».

85 років тому (1929) секція охорони здоров’я повідомила про епідемію черевного тифу в столиці України Харкові: протягом серпня у місті було зареєстровано 190 випадків захворювання, упродовж десяти діб вересня – 224. Вказувалося на нестачу персоналу, медичного транспорту, брак ліжок для хворих у лікарнях.

75 років тому (1939) у Москві було завершено будівництво великого книгосховища - Всесоюзної бібліотеки ім. В. Леніна. На полицях довжиною 170 км розміщено 9,5 млн книжок.

50 років тому (1964) на кіностудії ім. Олександра Довженка відбувся мітинг з нагоди 70-річчя О. Довженка, під час якого на території кіностудії відкрито скульптурне погруддя і меморіал музею митця.

Ювілеї дня:

490 років від дня народження П’єра де Ронсара (1524-1585), французького поета, глави «Плеяди» – французької поетичної школи епохи Відродження, що справила помітний вплив на формування національної мови. Під знаком творчості Ронсара розвивалась французька лірика другої половини ХVІ cт. Належав до старовинного дворянського роду, його далекі пращури були, ймовірно, вихідцями з Угорщини. Здобув чудову гуманістичну освіту – спочатку в сім’ї, згодом в одному з паризьких коледжів. Готував себе до придворної кар’єри, був пажем і здійснив декілька подорожей по Європі у свиті високопоставлених осіб. Рання хвороба, наслідком якої стала часткова глухота, визначила подальшу долю Ронсара, котрий обрав шлях поета. Якщо ранні його твори (оди і сонетний цикл «Любов до Кассандри») були зустріті досить прохолодно, то згодом прийшло визнання і двору, і літературних критиків. Ронсар, якого називали «принцем поетів», жив то в Парижі, то у своїх маєтках, займаючись виключно поезією. Автор циклу «Од», збірок сонетів «Любов до Марії», «Сонети до Єлени», поеми «Франсіада».

150 років від дня народження Павла Арсеновича Грабовського (1864-1902), українського поета, публіциста, перекладача. Походив з сім’ї сільського паламаря. Навчався в Охтирській бурсі, з 1879 – у Харківській духовній семінарії. У 70-х роках зблизився з народниками, зокрема з харківською групою організації «Чорний переділ» («…той громадський рух зацікавив мене своєю таємністю, а люди – геройством», - згадував згодом Грабовський), за що був виключений із семінарії і відправлений під нагляд поліції в с. Пушкарне (на батьківщину). По закінченні строку вислання працював коректором у харківській газеті «Южный край». З осені 1885 року – на військовій службі. За революційну агітацію, зв’язки з народниками, поширення забороненої літератури Грабовського було ув’язнено і заслано на п’ять років до Сибіру. На засланні він бере участь у складанні протесту «Російському урядові» у в’язку з розправою над політичними засланцями в Якутську («якутська трагедія»), за що знову був заарештований і ув’язнений. Після 3,5 років перебування в іркутській тюрмі Грабовського було вислано на поселення в м. Вілюйськ. Помер Павло Грабовський на 38 році життя у Тобольську, де жив з вересня 1899 року на поселенні. Похований (на його прохання) на місцевому кладовищі поряд з могилами декабристів. Майже вся поетична спадщина Грабовського присвячена «справі боротьби зі світовою неправдою» (за словами самого поета). Він листувався з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Борисом Грінченком. Останній лист П. Грабовського був адресований до Бориса Грінченка: «Я тяжко занедужав, нема надії прожити зиму. Вада серця. По моїй смерті, прийде хіть та ласка, складіть… ще яку збірочку, бо самому, мабути, вже не доведеться. Умираючи, накажу жінці переслати Вам дещо з листів та недопалків. Що хочете – те й зробіть. Ось ще просьба: стрінете мого маленького сина де небудь, так поможіть йому прибитись до якого щиро українського гурту. Бувайте здорові, та й сили писати немає більш. Незабаром сподіваюся смерті. України так і не побачу».

100 років від дня народження Святійшого Патріарха Павла (1914–2009), архієпископа Печського, Митрополита Белградо-Карловацького. Ще за життя Патріарха Павла називали святою людиною, душа якої схожа на ніжну кульбабку. Він був справжнім монахом, аскетом, але передусім – християнином. Слова його проповідей ніколи не розходилися з тим життям, яким він жив. Православні християни інших помісних церков не раз, зітхаючи, казали сербам: «Ви щасливі, у вас святий патріарх!». Існує чимало розповідей очевидців, свідків праведності Святійшого Павла. Якось одна пані потрапила на прийом до Патріарха. Обговорюючи справу, за якою вона власне й прийшла, пані раптом глянула на ноги Патріарха. Вигляд його взуття вжахнув її – це були хоч і чисті, але старезні, колись порвані, а згодом підшиті черевики. У жінки майнула думка: «Господи, хіба ж це не ганебно для нас, сербів, що наш Патріарх ходить у такому дранті, невже ніхто не може подарувати йому нові мешти?» Патріарх, наче прочитавши думки відвідувачки, відповів весело: «Бачите, які у мене чудові черевики? Я знайшов їх біля урни, коли йшов до Патріархії. Хтось викинув їх, а це ж справжнісінька шкіра! Я їх трохи підшив – і ось, вони ще довго служитимуть мені». З цими ж черевиками пов’язана ще одна історія. На аудієнцію до Патріарха потрапила одна вірянка. Побачивши Святійшого, жінка з хвилюванням розповіла, що цієї ночі їй наснилася Богородиця, котра веліла принести Патріархові грошей, аби він міг купити собі нове взуття. І сестра во Хресті простягла священику конверт з грішми. Патріарх Павло, не беручи конверта, лагідно запитує: «Перепрошую, а о котрій ви лягли спати?» Пані, здивувавшись, відповіла: «Ну, десь об одинадцятій…» «Знаєте, я ліг пізніше, десь о четвертій ранку», – відповідає Патріарх. «І мені також приснилася Богородиця, і просила переказати Вам, аби ви ці гроші забрали й віддали тому, хто дійсно їх потребує». І не взяв гроші. Був ще такий випадок. Одного разу підходячи до будівлі Патріархії, Святійший Павло помітив біля її входу чимало припаркованих дорогих іномарок і поцікавився, чиї це машини. Йому відповіли, що це автомобілі архієреїв. На що Патріарх з усмішкою сказав: «Якщо вони, знаючи заповідь Спасителя про некористолюбство, мають такі розкішні машини, то які ж машини у них були б, якби цієї заповіді не було?» (до речі, Святійший Павло все життя ходив переважно пішки, або їздив на громадському транспорті; автомобілем послуговувався лише під час офіційних заходів). Якось Патріарх летів кудись з офіційним візитом на літаку. Коли пролітали над морем, літак потрапив у зону турбулентності й почало немилосердно трясти. Молодий архієрей, що сидів поряд з Патріархом, запитав, що той думає з приводу того, якщо літак раптом упаде, Святійший Павло незворушно відповів: «Стосовно себе я сприйму це як акт справедливості: адже за своє життя я з’їв стільки рибок, що не буде дивним, якщо тепер вони з’їдять мене».

65 років від дня народження Еви Шікульської (1949), польської актриси. Знімалась у фільмах «Гра», «Потоп», «Ва-банк»; знімалась і в радянських стрічках: «Звезда пленительного счастья», «Объяснение в любви», «Двадцать шесть дней из жизни Достоевского» та ін.

Роковини смерті:

65 років з дня смерті Михайла Ореста Гайворонського (1892–1949), українського композитора і диригента. Був диригентом хорів «Бандурист» і львівського товариства «Боян». З 1915 року очолював духовий оркестр легіону українських січових стрільців, з 1919 – оркестр у Театрі Миколи Садовського (Київ); тоді ж призначений головним капельмейстером армії Української Народної Республіки. У 1923 році емігрував до США; викладав у Колумбійському університеті. Один з організаторів Української музичної консерваторії (1924), українського смичкового оркестру. Автор відомих стрілецьких пісень («Їхав стрілець на війноньку» та ін.), хорових творів, симфонічної та духової музики. Помер у Нью-Йорку.

40 років з дня смерті Романа Януарійовича Савицького (1904-1974), українського самодіяльного композитора, педагога. Найвідоміша пісня – «Гуцулка Ксеня».

40 років з дня смерті Миколи Федоровича Яковченка (1900-1974), українського актора, народного артиста УРСР. Працював у театрах Сімферополя, Черкас, Чернігова, Дніпропетровська, Харкова, з 1927 року (з перервами) – в Київському українському драматичному театрі ім. Івана Франка. Знімався у фільмах «В степах України», «Ніч перед Різдвом», «Мартин Боруля», «Шельменко-денщик», «За двома зайцями». 27 травня 2000 року у сквері поруч з театром І. Франка актору було встановлено пам’ятник (скульптор О. Чепелик, арх. В. Скульський).

35 років з дня смерті Олексія Яковича Каплера (1904–1979), російського кінодраматурга і сценариста, заслуженого діяча мистецтв РРФСР, лауреата Державної премії СРСР (1941). Автор сценаріїв фільмів «Ленин в октябре», «Ленин в 1918 году», «Котовский», «Она защищает Родину», «Принимаю бой». У 40-х роках був репресований. Родом з Києва, організатор популярного київського театру «Арлекін» (1919).