Деякі з них із місцевої майстерні, а інші є імпортованими, але доволі типовими для того часу.

"Табак в Україні здавна називався словом «тютюн», запозиченим безпосередньо з турецької мови. Від турків, мабуть, запозичили і сам звичай палити люльки, оскільки Османська імперія тримала в руках всю середземноморську торгівлю в XVI-XVII ст. Самі ж османи, швидше за все, дуже швидко перейняли звичку палити люльку безпосередньо в іспанців. Ми були вражені кількістю знахідок та їх різноманітністю, а тому зацікавилися цією темою та питанням: «а що ж курили, якщо така кількість?", - зауважили дослідники. 

Провівши невеличке дослідження серед народної творчості, таки знайшли кілька «рецептів»:

Тютюну як такого було мало, бо він був дорогий. Тому, до нього могли додавати різних трав, та вірили, що вони могли покращували травлення, сон, заспокоювали нервову систему.

М’яту додавали для пахощів, хоча її в основному використовували в складі нюхального тютюну. Материнка додавалася для заспокоєння. Тирлич має властивості знімати біль у суглобах. Листя терену необхідне для очищення крові після поранення, а полин відвертав чорні думки, падуб — гарний антисептик.

Коли молодиці прагнули прив’язати до себе парубків, підсипали до тютюну любистку, щоб любив, а сама рослина має антисептичні та протипухлинні властивості.

Однією з найцікавіших трав, що вживалися в сумішах для паління, був буркун. Його палили рибалки, які могли знаходитися довший час у воді. Сушені верхівки з листям і квітами буркуна містять у собі у великих кількостях речовину кумарин, що має протисудомну дію.

До слова, усі знайдені люльки можна побачити наживо у Залозецькому краєзнавчому музею.