Не чекаючи на повістку, чоловік разом з сотнями тернополян прийшов у центр комплектування. Він добровольцем пішов на війну, залишивши сім'ю, незавершені справи та роботу.
Артем – директор будівельної компанії та виконроб, який будував висотні будинки, повідомили у бригаді.
"26 лютого записався до списку добровольців 105 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ, а вже 12 квітня виконував бойові завдання на Харківщині. Жодного бойового досвіду, навіть служби в армії до цього не мав. Опановувати зброю й тактику ведення бою довелось в дуже короткий термін, практично з нуля", – розповів воїн.
За його словами, перші завдання були десь на третій лінії оборони, хоча легкими їх не назвеш: прильоти, фосфорні бомби, нескінченне копання окопів, усе відбувалось під обстрілами.
"А також чергування на блок-постах та військова техніка, на якій ми вчились по ходу. За той час ми ще краще здружилися у підрозділі, пройшли бойове злагодження для подальших, складніших завдань. Перші такі завдання були в районі Барвінкового, місто тримало оборону, а ми готували позиції, щоб зустріти ворога у разі прориву", – пригадує військовий.
Згодом батальйон Артема отримав бойове розпорядження вирушити на Донеччину. Говорить, що виходи на "нуль" далися не легко, але завдяки більш досвідченим бійцям, новобранці вчилися на ходу. Там чоловік вперше побачив жахи війни та пережив перші втрати.
Додому вдалося вирватися у коротку відпустку на 10 днів після 6 місяців служби. Повернувшись, боєць отримав поранення. У нього під час кількагодинного бою влучив осколок міни.
"Коли ми пішли в наступ, нас супроводжувала радість, гордість від того, що ми перемогли в дуже складній битві, де ворог був на рівні, але наша сміливість і віра додавали нам сил. І так, щодня, крокуючи Донецькими та Харківськими землями, ми йшли вперед, аж поки в жовтні минулого року не отримали наказ тримати лінію за річкою Оскіл на нульовій позиції на одному із напрямків фронту. Там я й отримав поранення", – зазначив Артем.
Згодом з'ясувалося, що в цій битві брали участь російські спецназівці. Проте українські захисники відбили атаку.
"Дякуючи Богу та побратимам, які під обстрілами змогли добре поставити турнікет та евакуювати мене до шпиталю, перемагаючи "не можу", "важко", я залишився живий. Таке не забувається, таке у пам’яті на все життя", – додав військовослужбовець.
Артема чекає чергова складна операція, далі реабілітація. Але на запитання: "Ви хочете повертатись з такою травмою до побратимів і знову стати на захист Батьківщини?", – він відповідає: "Рана загоїться, я повернуся у стрій, до своїх, перевірених у боях, товаришів. Війна ще не завершена, мусимо ворога бити разом і до кінця, аж до повної перемоги…".
