На ці свята християни прикрашають свої домівки зеленими гілочками дерев та квітами, відвідують храми, накривають святкові столи. Щорічно воно відзначається в теплу пору року, але в різні дні.  В ці дні українці ходять один до одного в гості, накривають святкові столи, відвідують покійних родичів на кладовищі.

Протягом сотень років такий велике церковне свято Трійця обростало прикметами, звичаями. Їх складали люди, які пильно спостерігали за рослинами, погодою, поведінкою птахів і тварин.

Що робили, у що вірили, чого боялися наші предки на зелені свята, розповіла завідувачка відділом природи Тернопільського обласного краєзнавчого музею Антоніна Баран під час Ночі в музеї.

— Зелені свята – одне із найдавніших дохристиянських свят, яке символізує прихід літа. Ці святкування пов’язані з багатьма язичницькими звичаями, традиціями, віруваннями. Багато інформації про зелені свята, звичайно, було втрачено. Однак деякі ритуали живуть і донині.

— Які цікаві звичаї були вагомою частиною святкування Зелених свят?

— Так, вельми цікавим був звичай «Водіння тополі», який був популярний насамперед у Полтавській та Сумській областях. Саме там дівчата ходили на галявину, водили веснянки та гаївки. Юнки збиралися в юрби та вибирали з-поміж себе найспритнішу, високого зросту. Плели обраній вінок із берези, тополі та клену. А плетіння було настільки густим, що не видно було обличчя дівчини. На молодицю також одягали багато хусток, різноманітного намиста. Інший цікавий звичай – дівчата піднімали дороги руки, які прив’язувалися до спеціальних патичків. В такій невимушеній позі юнки мали ходити по селі та віншувати в кожній оселі. В цей період молоді жінки також пекли коровай, та несли його до лісу в якості дарунку природі. Шматочки випічки також роздавали неодруженим дівчатам. Та юнки не їли його, а засушували. Коли у дівчат наставав день свого весілля, вони розмочували ці сухарі та додавали їх до тіста для свого короваю.

— Від бабусі чула, що на Свято Трійці були популярними й ворожіння. Розкажіть, як ворожили у давнину?

— Справді, незаміжні дівчата проводили ворожіння, яке могло розповісти, чи відбудеться сватання в цьому році. Було, ворожила молодь на зозулю, адже майже всі гуляння проходили в лісі. Дівчата слухали, як кує зозуля та питали у птахи, скільки їм ще дівувати. Також пекли дівчата пиріжки та несли їх до лісу. Кожна дівчина прив’язувала свій пиріжечок за мотузку до гілки та позначували. Через три дні юнки приходили і дивилися, яку випічку птахи найбільше скльовували. Якщо з’їли більше половини, бажання молодиці збувалося. Якщо ж булочка залишилася недоторканою, або птахи склювали її тільки наполовину, дівчині потрібно чекати наступних свят і ворожити знову. Щоби дізнатися про характер майбутнього чоловіка, дівчата збиралися в хаті і розкладали на столі різні предмети. Для кожної дівчини ворожіння проводилося окремо. Одній з дівчат зав'язували рушником очі й підводили до столу. Дівчина повинна була наосліп вказати пальцем на один з речей. З обраного предмету і судили про головну якість, якою буде володіти її майбутній чоловік.

— Протягом багатьох років слов’яни були переконані, що купатись під час зелених свят не можна. З чим пов’язана така обережність наших предків?

— Тиждень у час зелених свят справді називали русалчиним тижнем, адже вважалося, що тоді русалки ходять поміж людей. Саме тому не можна було самому ходити до лісу, а також купатися. БО русалки можу залоскотати або затягнути у воду. А четвер на зелені свята називали «русалчиним великоднем».